Завантаження...

Доставка ліків кур'єром та службою доставки «Нова Пошта». Приймання замовлень за телефоном 0-800-307-407

Фаготерапія: досвід Бразилії

 

Світу небагато відомо про терапевтичне застосування бактеріофагів у Південній Америці. Щоб виправити цю ситуацію, журнал The Lancet опублікував великий огляд, присвячений історії фаготерапії в Бразилії, розквіт якої припав на «золоту добу» бактеріофагів у всьому світі – 1920-ті. Поява антибіотиків призвела до тривалого забуття фагів західним світом, але через поширення антибіотикорезистентності зацікавлення ними в останні 20 років знов зросло

Розквіт фаготерапії у Бразилій тісно пов’язаний з ім’ям доктора Хосе да Коста Круз (José da Costa Cruz) та інститутом Освальдо Круз – важливим центром медико-біологічних досліджень, розташованим у Ріо-де-Жанейро – тодішній столиці Бразильської республіки.

Перша наукова публікація, що згадувала бактеріофагів, з’явилася в 1921, а через два роки вийшли друком результати експериментів із клінічного застосування пероральних фагових препаратів при бацилярній дизентерії (шигельозі). Протягом року Круз та його співробітники продовжували випробування, а вже у 1924 р. Інститут випустив та поширив серед бразильських лікарів 10 тис. флаконів фагопрепарату проти дизентерії. Із різних міст почали надходити позитивні відгуки та повідомлення про ефективність лікування дизентерії бактеріофагами, лікарі писали, що при застосуванні фагопрепарату симптоми зникають за кілька годин, а через 2 доби наступає одужання. Бактеріофаги були зокрема масово застосовані у лікуванні дизентерії у солдатах, залучених до придушення революцій у Сан-Пауло в 1924 р. Після таких польових випробувань, насправді перших настільки масштабних випробувань фаготерапії у світі, Інститут Освальдо Круз офіційно рекомендував застосування фагів при дизентерії та почав надавати за запитом фагопрепарат, який отримав назву Bacteriofagina disenterica.

У 1923 фаготерапія вже була добре відома бразильській медичній спільноті. Зокрема, в цей час ще один ентузіаст фаготерапії Нельсон Барбоса (Nelson Barbosa) описав три випадки лікування фагами стафілококових інфекцій. В 1924 кілька доповідей, присвячених фаготерапії, були представлені на засіданні Товариства медицини та хірургії Ріо-де-Жанейро. Перший доповідач розглядав питання, чи є фаги живими істотами. Другий поділився досвідом терапевтичного застосування бактеріофагів, в тому числі, детально розповів про згадане вище успішне лікування дизентерії. Третій доповідач висловив думку про імунну відповідь на ін’єкцію фагів, про проблеми виділення бактерії-збудника та відбору фагів, а також  представив результати низки лабораторних та клінічних випадків.

В 1929 на Південноамериканській конференції з гігієни, мікробіології та патології, що проходила  в Ріо-де-Жанейро, Круз представив огляд застосування фаготерапії у світі, а також більш детально зупинився на досвіді застосування фагів у Бразилії. Він згадав про власну невдалу спробу лікувати бактеріємію у пацієнтів з тифом та паратифом, а також про невдачу з лікуванням холери через те, що йому не вдалося виділити специфічний фаг. На тій самій конференції про власний досвід фаготерапії дизентерії розповів професор Оскар Перейра (Oscar Pereira) із Порту-Алегрі. Він відзначив, що завдяки фаготерапії вдалося значно знизити смертність серед пацієнтів з тяжкою дизентерією, а також досягати повного очищення від патогенних бактерій та уникнення бактеріоносійства. Перейра також поділився досвідом ефективної фаготерапії інфекції сечовивідних шляхів, викликаної Escherichia coli, а також 9 випадків піодермії та 32 випадків фурункульозу, спричинених стафілококом.

В цей час фаготерапія, як окремий розділ, входила до освітнього курсу, який Інститут Освальдо Круз пропанував бразильським лікарям.

В 1934 Круз із колегами надіслали в Бразильську національну академію медицини повідомлення, в якому зазначили, що фаготерапія стафілококових інфекцій призначається не так часто, як на те заслуговує, а також навели випадок юного пацієнта, який внаслідок фурункульозу страждав на стафілококову септицемію і протягом місяця марно лікувався, поки не отримав 6 ін’єкцій адаптованих під його збудника фагів та місцеве лікування абсцесу.

В 1935 в Бразилії продовжували виходити публікації, присвячені застосуванню бактеріофагів. Так, було описано успішне лікування бактеріофагами стафілококового фурункульозу у дитини; двох випадків пієліту у дітей, спричинених кишковою паличкою; остеомієліту. Для лікування використовували бактеріофаги, які випускалися комерційно.

В 1938 Круз опублікував огляд, в якому описав лікування 33 пацієнтів з септицемією, збудниками якої виступали гонококи (1 пацієнт), стрептококи (14), стафілококи (12), кишкова паличка (6). Зокрема Круз виснував, що ін’єкції фагопрепаратів – найефективніший із наявних методів лікування стафілококових інфекцій. В огляді він надав цікаві факти щодо практики фаготерапії у Бразилії. Так, не завжди бактеріальні інфекції намагалися лікувати фагами, навіть якщо специфічні фаги були в наявності. Крім того, для фаготерапії була потрібна згода пацієнта або його родичів.

В 1939 огляд фагам присвятив колега Круза Генесіо Пачеко (Genesio Pacheco). Він розкритикував комерційні препарати бактеріофагів, які вироблялися масово приватними компаніями. Він стверджував, що заради прибутків виробники не дотримуються всіх технічних вимог, в результаті чого фагопрепарати мають низьку якість. Проте, на його думку, виробництво фагів не має бути комерцією, адже воно не менш важливе, ніж судочинство, культура або освіта. Варто згадати, що один із відкривачів бактеріофагів французький дослідник Фелікс д’Ерель також виступав проти комерціалізації виробництва бактеріофагів.

В 1940 Круз випустив огляд, в якому описав власну участь у двох бразильських клінічних випробуваннях фаготерапії при черевному тифі. Результати обох випробувань були негативними. Одночасно він був гарячим прихильником лікування фагами гнійних інфекцій – від шкірних до септицемій, але підкреслював, що терапевтичні фаги повинні бути адаптовані до штамів збудника, виділених у пацієнта. У 1940 доктор Хосе да Коста Круз помер.

В 1944 вийшов огляд застосування фагів при стафілококовій інфекції у Бразилії, в якому описувалися гарні результати фаготерапії таких пацієнтів. Автор зазначив, що бактеріофаги часто застосовують, коли інші методи вже показали свою неспроможність, в тому числі, при рецидивуючих інфекціях. Він описав позитивні результати перорального застосування фагів у лікуванні фурункульозів та акне. Він також повідомив, що випадки розвитку стійкості бактерій до фагів зустрічаються рідко.

У першій половині  1940-х відбувається сплеск публікацій, присвячених різним методам антибактеріальної терапії. Наприклад, у статті, присвяченій лікуванню стафілококового менінгіту, автори пропонують застосовувати на початку лікування протягом тижня фаги у комбінації із сульфонамідами та антитоксичною сироваткою, а потім – лише фаги. Але поступово на перший план виходять антимікробні хіміопрепарати, в першу чергу, пеніцилін. Взагалі, зацікавлення фаготерапією зберігалося протягом 1940-х, але воно згасало через поширення сульфонамідів та пеніциліну, а також декілька невдалих клінічних випробувань фагопрепаратів.

Фаготерапію офіційно не забороняли, не обмежували, вона була просто витіснена хвилею популярності пеніциліну. Змінилося покоління фахівців, і молоді бразильські лікарі були впевнені, що фаготерапія – вчорашній день, а майбутнє – за антибіотиками. Зниження популярності фагів також пов’язане з великою кількістю неякісних препаратів, що заполонили бразильський ринок (ми згадували про цю проблему вище). Така ситуація спостерігалася у більшості країн світу. Лише в СРСР та Польщі дослідження та випробування фагопрепаратів не припинялися.

Пройшли десятиріччя, антибіотики справді зробили справжню революцію в медицині, вплинувши на всі її галузі, але поступово почали втрачати ефективність через поширення стійких до них бактерій. І тоді людство знов згадало про бактеріофаги.

В історії застосування бактеріофагів у Бразилії залишається багато білих плям: невідомі походження багатьох фагів, методики їх очищення, приготування препаратів. Але відомо, що в цій царині бразильці зробили багато важливого. Зокрема, доктор Хосе да Коста Круз та його колеги успішно лікували бацилярну дизентерію (шигельоз) та стафілококові інфекції. В першому випадку вони практикували пероральне введення специфічних фагів, у другому – ін’єкції, пероральне та місцеве застосування. Ці інфекції досі залишаються величезною проблемою людства. Шигели щороку спричиняють майже 200 млн випадків дизентерії та є другою в світі причиною смертей, пов’язаних із шлунково-кишковими інфекціями. Стафілококи вражають поширенням стійких до антибіотиків штамів. Тому повернення фагів у клінічну практику представляється цілком логічним.

*Посилання на першоджерела згаданих вище досліджень, а також опис низки клінічних випадків застосування фаготерапії у Бразилії можна знайти тут: de Freitas Almeida GM, Sundberg L-R. The forgotten tale of Brazilian phage therapy. The Lancet, Published:March 23, 2020. DOI: https://doi.org/10.1016/S1473-3099(20)30060-8